Нейтральна територія - Страница 22

Анатолій розповів, як Він примушував його щоранку стояти під холодним душем по п’ятнадцять хвилин, а сам дивився, аби хлопчисько не виходив з-під струменя. «Будеш мужиком, подлюга!» Після душу сам до болю розтирав Толика рушником і змушував ковтнути самогону. Один ковток, більше не давав. «Рано тобі ще, сопля, звикати. Для здоров'я достатньо». Розповів, як його змушували вчити напам’ять абзаци з підручників з математики, пізніше — фізики, хімії, і якщо хлопчина, Боже борони, збивався, — мати вночі кричала від болю. Коли Він повертався ввечері з роботи, зазвичай оточений горілчаними випарами, Толик мусив знімати з нього взуття. Пізніше, після вечері, Він слухав зміст телепередач, котрі йшли вдень. «Вечірню казку» вони з сестрою дивилися з примусу: «Ось програма для дітей!» Після телевізор їм заборонили.

— Він вимагав, аби всі питали в нього дозволу сходити в туалет чи прийняти ванну. Снідати й вечеряти родина мусила в один і той самий час. Обід Він брав з собою на роботу. Ми мусили дивитися футбол, хокей, інші спортивні програми і вболівати разом з ним.

Гончаренко розповів, що їм з сестрою заборонялося ходити на шкільні ранки та вечори. Наталка не поїхала разом з класом на екскурсію в Ленінград. «Учителям-сволоті грошей зібрати треба. Хрін від мене що отримають!» Мама зобов’язана була щосуботи приймати його друзів, і вони, коли з сім’ями, коли — без, з обіду до пізнього вечора сиділи за столом і, випивши, співали хором. Він навчив їхню матір гнати самогон, і вона раз на тиждень займалася цим виробництвом. Інколи в неділю він вимагав культурної програми, і всі четверо в обов’язковому порядку крокували в кіно, на перший-ліпший фільм у найближчому кінотеатрі. Якщо Він сильно напивався — таке теж траплялося часто — Толика чи Наталку будили серед ночі, і вони спросоння читали вірші, співали, розповідали табличку множення. Квартиру родина мусила утримувати в ідеальній чистоті, хоча сам новий тато чепуруном не був.

— Вигнати його чи втекти мати просто боялася. Він домігся свого: за шість років ми так звикли жити з відчуттям страху і підкорятися його самодурським наказам, що іншого життя просто не уявляли. Я не маю поняття ні про те, де зустріла його мама, ні про те, де він працював увесь цей час, а тим більше про те, яке майбутнє на нас чекало. Якось мати проговррилася, що не може так більше жити і готова на все, але якщо вона таки ризикне зробити щось із собою, це буде непокорою. І постраждаємо ми з сестрою. Ночами ми ховалися під свої ковдри і лежали, згорнувшись клубками. Коліна — до грудей, голову в плечі. Ми почали мало розмовляти. Ні, Він не забороняв нам. Просто страх володів нами настільки, що ми не хотіли, аби Він чув зайвий звук. А потім…

Потім сестра підросла. Їй виповнилося шістнадцять, і вона навіть в нашому пеклі примудрилася стати вродливим дівчам. Само собою, з подругами Наталка спілкувалася мало, у неї розвинулася купа комплексів і все таке інше. Відбулося те, про що написано сотні книжок та наукових статей. Він почав дивитися на Наталку як на жінку.

— Мама зрозуміла це першою — і їй стало страшно. З тим, як ми жили досі, вона, я вже казав, примирилася. Гірше — звикла, останні рік-півтора навіть не виникало суперечок та скандалів, не чутно було криків з їхньої спальні. Йому таки вдалося убити в нас усі людські почуття та емоції. Але одного разу Він заходив до ванної, коли Наталка виходила після душу. Я помітив — Він чатував на неї і на якусь частку секунди загородив їй вихід. Збоку це виглядало звичайним випадком, яких повно у квартирі, де живе багато людей. Нема нічого дивного: двоє людей зіткнулися в дверях. Одначе мати, жінка, зрозуміла все миттю. Сестра теж відчула, що в її — і наше теж — життя прийшов новий страх.

Дорослу дівчину Він обмежував у свободі. На дискотеки вона майже не ходила: «Нема чого задницею перед пацанвою крутити». Кіно, театри, концерти, кафе в компанії з подружками теж були рідкісним задоволенням. А ховатися в межах квартири ніде. За негласною домовленістю з матір’ю ні вона, ні Толик старалися не полишати сестру з Ним саму. І все ж таки приставання ставали дедалі частішими і відвертішими. Наталі все рідше і рідше вдавалося пройти повз вітчима, аби не торкнутися його стегном чи грудьми.

Розв’язка наближалася стрімко. Ні сіло ні впало йому припекло відсвяткувати Міжнародний жіночий день. Зрозуміло, запросити в гості своїх друзів. Матері раненько велено йти на базар з величезним списком покупок. Мати намагалася переконати Його, що святкового ранку все дорого і не проштовхатися, але, звичайно, Йому на це було плювати. Толик отримав наказ витрусити всі килимки. Наталка повинна зайнятися генеральним прибиранням квартири. Отже, у квартирі вони залишалися вдвох.

Пізніше Анатолій Гончаренко не зміг чітко пояснити, що примусило його, вибивши пилюку з двох килимків, кинути це заняття і поспішити додому. Вітчим не подумав навіть, що хлопчисько, теж невідомо для чого, може прихопити з собою ключі від квартири. Тому зсередини не поставив замок на фіксатор. Толик повернув ключ у замку і зайшов. Саме вчасно.

— Він так захопився своєю справою, що не почув, як відчинилися двері. В кімнаті приглушено скрикувала Наталка, глухо бурчав чоловік, щось рухалося й падало. Несподівано Він голосно скрикнув, так кричать, коли боляче. Я слабко усвідомлював, що відбувається, діяв автоматично. На кухні схопив ножа і увірвався до кімнати. Щось горлав, зараз не пригадаю, та й тоді не дуже добре пам’ятав.

Нічого не сталося. Наталка потім розповідала, що Він підійшов до неї ззаду і стиснув руками груди. Вона рвонулася, Він повернув її до себе, навіть не намагався цілувати — для чого? — і міцно притиснув. Наталка відчула, як він збуджений, одначе вирватися не могла, не могла й кричати. І тільки коли впевнена рука задерла на ній халатик і посунула між стегон, вона закричала. Нігті дряпонули обличчя, тільки це не допомогло — вітчим уперто домагався свого. Щось підказало дівчині: «Розслабся!» Вона обм’якла, чоловіка це порадувало — і тоді Наталі вдалося вкусити його за плече. Зуби прокусили тканину білої бавовняної футболки з написом «Спорт», поранили до крові. Він не чекав атаки, але жертву не відпустив. Навряд чи поява хлопчиська з примітивним кухонним ножем могла Його злякати. Скоріше за все, ця перша відкрита спроба опору змусила вітчима знітитися. Він відштовхнув дівчину — вона не втрималася на ногах і незграбно впала на диван, — на мить скелею навис над Толиком, домігся, що хлопчисько відведе очі, легенько вдарив по руці, вибиваючи ніж, підхопив його, покрутив у руці. «Ну-ну, дітки». І облишив їх.