Нейтральна територія - Страница 23

— Вночі за стіною кричала і стогнала матір. Ми, звичайно, нічого їй не сказали. Але точно знали — Він не заспокоїться і доможеться свого. Ось тільки випадок, який підсвідомо примусив мене взяти ніж, розбудив десь усередині зовсім нові почуття. І десь через тиждень я усвідомив: Його треба вбити, і зробити це повинен саме я.

Анатолій розповів, як намагався не дати вистигнути цьому відчуттю, як підігрівав його у собі, немов печерна людина вогонь. Хлопчиськові в чотирнадцять не просто вбити ножем. Натиснути на гашетку — теж, та й зброї в домі не тримали. Що лишається? Збити машиною, зіштовхнути з мосту, кинути цеглину на голову, зурочити, — безглуздо й смішно, самі розумієте. Отруїти?

Четвірка слухачів, повіривши в історію з вітчимом, анітрохи не сумнівалася в правдивості маленького детективу, що його розповів художник. Хлопчиськові ніхто не дасть отрути в аптеці. І Толик захоплюється хімією, записується до шкільного хімгуртка, і вчителька хімії, не дуже розбещена жвавим інтересом учнів до свого предмета, робить Гончаренка улюбленцем. Дуже скоро йому довіряють мити пробірки, а згодом попереджають, які баночки не можна чіпати. Знань, мало не силоміць втиснутих у голову, Толикові вистачає для того, аби зупинити свій вибір на сірчаній кислоті. Ще трошки часу — і старанного любителя предмета «хімія» практично не контролюють. Звичайно, в пересічній шкільній лабораторії отрутохімікатів дуже мало, та й ці повинні бути під суворим контролем, але ж «чепе» сто років не було, і Толикові вдається викрасти — інакше не скажеш! — ту кількість сірчаної кислоти, яка може вбити людину. Брав більше, аби напевне. До того ж Гончаренко знав, як зробити зникнення кислоти непомітним.

Наступний крок: отрути треба додати в самогон. Вітчим, особливо останнім часом, часто повертався в середній стадії сп’яніння. Пляшка завжди стояла на видному місці, і три чарки за вечерею були нормою. Пляшка не обов’язково мусила бути повною, почата Його здивувати не могла…

Анатолій розповів, як здригнулися мати й сестра від Його крику. Сам хлопчина, хоча й чекав на щось подібне, теж спершу злякався. Вітчим роззявив рота, схопився за горло і впав разом з табуреткою. Матір кинулася було до нього, та щось її зупинило. Так і стояла вся сім’я, дивлячись, як хрипить і корчиться на кухонній підлозі їхній мучитель. І хоча дозу Толик влив щедру, а вітчим ковтнув від душі, його за бажання можна було врятувати. Але мама й діти, не змовляючись, повернулися, вийшли, вдяглися і близько години гуляли біля будинку, навіть заводили розмови з сусідами. Коли вони наважилися повернутися, він не дихав.

— Ми діяли швидко й дружно. Мама з сестрою помили всі тарілки, окрім його. Я викинув на смітник пляшку з рештками отрути. З трилітрового бутля ми націдили в порожню пляшку — їх було повно на кухні, — самогону, так, аби наповнити на третину. Склянку, з якої він пив, обережно і старанно помили, потім сполоснули його смердючою рідиною, поклали на стіл так, аби створити картину — Він налив, випив, впустив склянку і впав. А після викликали «швидку».

Отруєння самогоном сумнівів не викликало ані в лікарів, ані в міліції. Розслідування як такого не вели, для форми опитали сусідів: як, мовляв, жили ваші сусіди? І не знайшли криміналу. Гонять всяку гидоту, ось і догралися. Таке всюди й кругом. На похорон народу зійшлося небагато, дивуватися цьому не випадало. Мати й діти смерть не обговорювали, і взагалі, відбувши належні дев’ятини і сороковини, мама почала клопоти по обміну. Жити в цій квартирі вони більше не могли.

— Ви всі бачили, що робилося зі мною. Почалося це у мами, десь років за три після того, як Його закопали. Вона раптом перестала спати, почала кричати ночами. Ми з сестрою довго не могли добитися від неї пояснень. Врешті-решт вона втомлено сказала: «Він повернувся. І в спокої нас не залишить». Чим закінчилося все — ви, думаю, знаєте. Мати пішла з дому, її знайшли в Голосіївському лісі. В кишені пальта була записка, зміст котрої зрозуміли лише ми з сестрою: «Він повернувся. Він кличе до себе. Синку, Він усе знає». Міліції я нічого не пояснював, косив під дурника. Самогубство явне, інші версії відміталися. Через шість років я залишився без сестри.

Наталка так і не вийшла заміж. Молоді люди звертали на гарну дівчину увагу, та вона тримала дистанцію. Вітчим все ж таки залишив про себе пам’ятку: Наталка остерігалась чоловіків. Звичайно, якби вона розповіла свою історію, обов’язково знайшлася б людина, котра повелася б з нею делікатно і, можливо, зняла б з неї злі чари. Але вона, як і брат, берегла таємниці свого дитинства. Особливого ставлення до себе Наталя не чекала. На людях намагалася видаватися звичайним дівчиськом. Тому й поїхала в компанії на дачу до подружки святкувати день народження.

— Наталка і раніше говорила про дивні сни. З матір’ю відбувалося те ж саме. Тільки сестра намагалася боротися, компанії стали добрим засобом: вони відволікали її. Що сталося того вечора, не ясно й досі. З хлопцем, якого звинувачували в усьому і справді ледь не посадили, я спілкувався. Нормальний чоловік, розгублений і переляканий цією історією. Всі трохи випили, танцювали. Хлопець сам не розумів, що на нього найшло. Так, вони танцювали повільний танок. Так, у нього в довбешці шуміло від випитого і він щось там собі уявив. Притиснулася вона до нього якось по-особливому, чи щось там ще… На кухні він спробував Наталку поцілувати і наче сильно притиснув їй руку, сказав якісь різкі слова — сцена на кухні випала з пам’яті, хоча сам хлопець твердить, а свідки підтверджують: п’яним він не був. Коротше, вона психанула, вирвалася, вибігла з будинку просто боса. Вранці її виловили з озера. Він усе ж таки добрався й до Наталки.