Нейтральна територія - Страница 43

…Чирва зблід, бо всі ці думки вихором пронеслися в голові.Потрібні жертва і вбивця. Вбити треба не Його, втілення зла, а звичайну людину. Вбити холоднокровно, впевнено, рішуче і швидко. Вбивство треба спланувати так ретельно, аби шансів на порятунок у жертви не було. Вбивати треба в той момент, коли Він перетне нейтральну територію і не встигне повернутися назад, перестане існувати разом із жертвою, котру свідомо вибрав і котра назавжди забере Його з собою у могилу. Вбити, коли жертва опиниться на межі між життям та смертю, коли почне діяти проста за суттю, але складна для розуміння формула: «Ще не помер, але вже не живий». Це секунди, коли жертва буде між станом сну і фізичної смерті.

Ці секунди вирішують результат поєдинку. Він і жертва зустрінуться на нейтральній території. Далі — хто кого. Або людину врятують від смерті — і тоді Він повернеться сюди й оволодіє своєю жертвою, або смерть візьме людину — і тоді Він помре разом зі своєю жертвою. Уже назавжди. Його вплив на людські сни, а заразом — на психіку втратять силу.

Потрібен убивця.

Тепер Чирві треба це — майже все — пояснити трьом молодим чоловікам матеріалістам, двоє з яких звикли рятувати людям життя.

Першою відвідувачкою була Сухова. Спершу її не пускали, але, знаючи її темперамент, Ольга не мала сумнівів — протягом найближчих двох-трьох годин подруга рознесе відділення, а якщо дуже постарається, то й усю лікарню на цеглинки. Роман пояснив: довго Ольгу тут не триматимуть, випадок не аж такий важкий, вранці переведуть з реанімації до звичайної палати, тоді — будь ласка. Сухова з’явилася раненько і відразу почала з атаки важкою бронетехнікою.

— Ну, і для чого все це, я тебе питаю, для чо-го?

— Тихіше, тут хворі.

— Ти — сама хвора тут, ясно тобі? На всю голову, — Сухова обвела вказівним пальцем довкола голови і, висловившись у такий спосіб, таки понизила голос: — Для чого це все, дурна ти бабо? Вони не варті того, а інших причин у тебе нема і бути не може.

— Перестань… Без тебе гидко…

— Він довів? Тільки в очі мені дивися, ясно?

Ольга здригнулася: звідки Суховій знати про Нього, невже і її теж… Але запитання застрягло в горлі — навіть якщо так, говорити й думати на цю тему вона собі забороняє.

— Лікар цей? Людина в білому халаті? Ну, цей, козлина, «швидку» викликав…

Дзвінкого сміху не вийшло, замість нього — слабка посмішка. Все стає на свої місця. У Сухової фантазія справді далі чоловіків не сягає.

— Роман, чи що?

— Ага, він ще й Роман! Ти його ще на ім’я! Знаєш, стаття така є: «Доведення до самогубства»? Я дізнавалася, мати Мілки Рудої за нею зятя колишнього запроторила.

Сухова сиділа спиною до інших мешканців палати, а Ольга могла стежити за реакцією жінок. Версія готова: «Зі мною дівка молода лежала, так через доктора місцевого таблєток наглоталася. Він її з переляку сам серед ночі в больницю попер, насилу відкачали. Сказали — жити будеш, а народити не зможеш, він, падлюка, їй аборт устроїв, вона не хотіла, так набив». Дехто з присутніх при кожному тваринному епітеті, котрі Сухова відпускала на адресу мужиків, швидко перезиралися і схвально кивали.

— Не мели дурниць, Танько.

— Яких дурниць, я сліпа, чи як? Ти останні дні кумарна ходила, я ще дівкам нашим кажу: «Проблеми в Ольки, а якщо мовчить — значить, з мужиками».

Ользі хотілося, аби Роман зараз зайшов сюди. Відразу ж прийшло здивування — а чому його ще немає? В світлі останніх подій все могло статися, якщо вже не сталося. Сухову від цих справ слід тримати якнайдалі, однозначно. Але ж не відчепиться, щось треба придумати. Версію — кістку для голодних собак — колег.

— Я не могла заснути і переборщила з таблетками — оце й усе.

— Бабусі своїй розкажеш! Просто так, випадково, наковтатися всякої гидоти не-мож-ли-во!

— До речі, гидота твоя, подружко. Ти ті ж самі таблеточки ковтала.

— Але ж не конячими дозами! Гаразд, не хочеш — не кажи. Я ось зустріну цього твого Рому…

— Не треба! — Ольга додала голосу стільки твердості, скільки могла в даному стані. — Облиш це, а то посваримося. Не віриш, що він ні до чого, — прапор тобі в руки! Шкідливо мені хвилюватися, так що закрили тему. Новини краще розкажи.

Краще слухати плітки про особисте життя працівників редакції, аніж захищати недоторканність власного. Власного. Ольга зазначила: вперше за довгі місяці самотності, спочатку — п’яної, потім — тихої і тужливої, вона серйозно подумала про своє особисте життя так упевнено, наче в неї воно справді було. Роман Ващенко — особисте життя. Кілька годин у ліжку, решта — спільні страхи. Як ставитися до всього цього? Ти відвикла, ти розучилася, ти не вмієш, тобі вже тридцятка — помирати пора… І направду ледь кінці не віддала, ти обережніше з цим, дівчинко…

Роман з’явився, перервавши балаканину Сухової. Вираз його обличчя налякав Ольгу, насторожив навіть подругу, на язиці якої крутилися, без сумніву, всілякі репліки на його адресу. Замість атаки Сухова поспіхом почала збиратися, пообіцяла забігти днями, і за мить її підбори вже цокали по лінолеуму — журналістка Сухова, будучи дамою ефектною, завжди вишукувала можливості привернути до себе увагу в будь-який спосіб. Приміром, ступати на нічим не покриті ділянки підлоги.

— Як ти? — Роман дуже нервувався. Він примостився скраєчку ліжка, тут-таки підхопився, руки то зникали в кишенях халата, то схрещувалися на грудях. Сусідки по палаті отримували цього ранку купу задоволення — їхній лікарняний побут прикрашався надзвичайно цікавими подіями.