Нейтральна територія - Страница 51

Наче в поганому сні, Роман Ващенко побачив, як Фідель Васильович, знову перетворившись на самого себе, розчахнув вікно і зробив крок в порожнечу, під дощ. Короткий крик, глухий звук удару. З-під столу виліз собака, який невідомо як і звідки опинився там, рикнув на Романа і одним стрибком вилетів у вікно. Роман і сплячий Гончаренко лишилися самі в зачиненому зсередини кабінеті, ключі від якого валялися десь унизу на асфальті. Стрибати по них безглуздо.

Будильник задзеленчав. Сигнал: Чирва вже почав свій шлях на нейтральну територію. Фіделю треба поспішати.

Фідель мертвий і лежить внизу на брудному мокрому асфальті. Він завжди боявся впасти з висоти. Тому його кабінет був на кілька поверхів нижче за кабінет Романа Ващенка.

Ольга прокинулася від дотику. Щось м'яке ковзнуло по руці. Дивно, вона не помітила, як заснула. Тут свідомість швидко запрацювала, так завжди трапляється, коли з глибокого сну людина виринає різко. Спочатку — хто я, потім — розплющити очі…

На животі сидів пацюк. Нижче, в ногах, ще один. Найжахливіше — це був не сон. Уві сні ніхто не відчуває запахів, а на Ольгу ЦЕ просто навалилося, вона не могла ані кричати, ані ворушитися. Пацюк повільно посунув до її обличчя, саме цей рух нарешті дав вихід дикому та пронизливому крикові. Звірючки не злякалися, але все ж таки зіскочили на підлогу, якось ліниво та неохоче, немов дотримуючись якихось правил пристойності, і всілися рядком в ногах ліжка. Ольга не переставала кричати, але зістрибнути і тікати звідси не могла — її поклали біля стіни, і залишалося їй тепер втискуватися в стіну, втискуватися сильніше, до болю в спині…

Кошмари нарешті ожили. Їх можна було помацати. Вони могли вкусити своїми гострими зубами.

Крики нікого не розбудили. На допомогу ніхто не поспішав. Ольга волала в порожнечу.

Двері відчинялися всередину, відчайдушні ривки нічим не допомогли. Спроби розтермосити художника призвели до того, що розсунулися стільці, тіло втратило точку опори і звалилося на підлогу. Грюкання в двері теж не дало результатів, хоча за іншого розкладу його могли почути навіть у морзі.

Спокійно.

Який там спокій, коли… Спо-кій-но! Отак. Головою ні стіни, ні дверей не проламати, вона для іншого призначена.

Роман сперся руками об стіл. Чирва, якого він вважає своїм вчителем, зараз балансує між життям та смертю. Ще не помер, але вже не живий. Він на ділянці, яку вони домовилися називати нейтральною територією. Судячи з усього — ох і сморід! — Він уже досить сильний для рішучої атаки. Це Він викинув Фіделя з вікна, бо знав — той мусив допомогти камікадзе Чирві швидше піти з життя. Тепер стати на перешкоді немає кому, і Він цілковито контролює ситуацію. А коли так — ніщо не завадить людям у білих халатах врятувати життя дивакуватому старому. Коли Чирва прийде до тями і розплющить очі, на рятівників будуть дивитися Його очі. Далі за планом: Він заволодіває мозком Чирви, його свідомістю, його знаннями, його можливостями. Дідок-дідок, але він ще багато для кого авторитет, особливо — за межами України… Он ти куди рвешся, падлюко!

Але це все — квіточки. Розминка, стрілянина по паперових мішенях. Тепер ідіотом вважатимуть його, Романа Ващенка, психіатра, котрий з’їхав з глузду. Звичайно, його кволим поясненням ніхто не повірить, і висміє його передусім вчитель, сам Чирва, точніше — Він устами Чирви. І цілком може статися, що прийде якийсь безбарвний слідчий, почне кримінальну справу за фактом все одно чого, аби ізолювати Романа Ващенка на тривалий час, якщо не назавжди. Його-таки колеги почнуть сумніватися у його психічному здоров’ї… Все, до чого Чирва так довго готувався, зведеться на пси.

Вихід? Роман Ващенко, лікар-психіатр, зараз навіть більше, аніж зграї собак, боявся зізнатися собі: є лише один вихід. Ось тільки спочатку треба вийти з власного кабінету.

Дзеленчав будильник. Дзвонив. Дзвінок…

Телефон!!!

Хапаючи трубку, Роман боявся — знову боявся! — почути тишу, але гудки привітали його, все працювало. Від хвилювання він спочатку переплутав третю цифру номера, та з другої спроби вдалося.

— Алло! Там у Фіделя труп у кабінеті! Боже, ну, травонулася людина! Та Ващенко говорить, мать вашу! Бігом туди, швидко, ну! Я в себе, двері ламайте! Та бігом же, я сказав! У Фіделя! Труп, труп, труп! Так! Він сам теж труп! Ну, бігом давайте! У себе, кажу!

Трубку він пожбурив — не кинув на важіль, а саме пожбурив, рухи були різкими, телефон злетів під стіл, тільки для Романа зараз ніщо не мало значення. Він притиснувся до дверей, методично почав грюкати у двері і з радістю відчув, як нарешті ТАМ оживає організм лікарні.

Лікарня справді наче виконала команду: «Відімри!» з старої дитячої гри. В істериці билася Ольга Нечваль, перелякані жінки ловили її руки, намагалися вгамувати, а тремтяча медсестра прилаштовувалася поряд з шприцом напоготові. В сусідній палаті сестри витягали з-під ліжка жінку, яка репетувала і чіплялася худими руками за ніжки і сітку знизу. За стіною в куток забився літній хворий, виставив перед собою табуретку і кричав: «Не підходь! Не підходь!» Молоденький медбрат уже отримав нею по лобі і сидів на підлозі біля дверей, здивовано дивлячись на закривавлену руку.

Деякі сестри сахалися від незрозумілих, а через те ще більш моторошних тіней, що чатували за дверима, по кутках, під столами. Ніхто нічого не розумів: одним було просто страшно, інші намагалися навести порядок, заспокоїти людей хоча б трохи, а потім уже по змозі спокійно розібратися в цьому бедламі.

І ще: в кабінеті завідувача терапевтичним відділенням справді знайшли людину, котра отруїлася великою дозою сильного снодійного, для швидкого ефекту запивши таблетки — були ще обгортки від якихось порошків — спиртом. Багато хто бачив тут дивного старого вже кілька днів поспіль. Але це все потім: з'ясовувати, хто він, що тут робив, де взяв таку купу дорогих препаратів, до чого тут завідувач, де він сам і, нарешті, чому старий зробив це в такому, прямо скажемо, несподіваному місці і в такий непідходящий час. Головне — чомусь він ще живий і його негайно треба везти в реанімацію.